French vibes

Оновлено: 20 січ.

Чомусь в житті так трапляється, що коли у тебе повна шафа речей, а тебе кличуть на важливу подію — виходить так, що нічого відповідного немає і потрібно неодмінно купувати щось нове.

Так склалося, що пострадянське світосприйняття як спадок, ще впливає на моє покоління, хоч і опосередковано.

Ми ще ставимося до одягу, як до чогось значущого. Київ — один з міст де мешкають найстильніші люди. Це факт. Майже ніде так не паряться у що вдягатися. І з одного боку це звичайно круто (ти отримуєш візуальну насолоду), а з іншого — в цьому є деякий надрив, надважливість (і вмикається конкуренція!). Бажання здаватися, а не бути.

У нас на жаль, присутній цей тренд. Соціальний успіх має надважливе значення. Людей досі "міряють" по авто, телефону, квартирі, одягу та аксесуарам. Здається, що на те яка ти особистість байдуже. У пів країни є останній айфон, але вдома може бути сантехніка ще з радянських часів. Це умовний приклад, але я особисто з таким стикалась. По своєму ліжку простягай ніжку.

Тут у Франції інша історія. В прямому сенсі інша історія. Що стосується стильних приколів француженок — вони не люблять поєднувати коричневий з чорним і точно не змінюють гардероб за сезон як інколи можемо ми. В кращому випадку парижанка щось придбає собі за сезон, як акценту річ: хустину на літо чи трендовий топ. Все. Їй досить. Решта — стала база її гардеробу яка вивірена до сантиметра і збиралась роками. Вони люблять червоні нігті до старості або відсутність манікюру взагалі, класичні рішення або стандартний кежуал в повсякденному житті та щось святкове обов'язково чорне, але поводяться у ньому невимушено і спокійно, іноді щось екстравагантне під настрій, з перчинкою. Взагалі все невимушено, ніякої зверхності й повна відсутність осуду. Це взагалі дико, але вони настільки вільні, впевнені у собі, що й дають цей простір і свободу іншим. У нас все ще забагато осуду і менше захоплення. А тут — ти усюди маніфік! Француженки здебільшого не фарбуються, бо знають собі ціну і вважають що їх достатньо і так, що вони цікаві перш за все своєю особистістю, а не всією цією бутафорією. Вони такі які є. Вони не поводяться як товар, вони мають гідність.

Ми ж звикли ліпити з себе найкращу версію себе і забороняти іншим проявляти свої неідеальні сторони. А навіть якщо нам хтось і здається максимально притягнутим до ідеалу — все одно у нас є питаннячка. Чомусь так. Можливо через комплекс меншовартості й звичку порівнювати себе з іншими. Ми — весь час міряємо себе якоюсь лінійкою, потрібно вже якось зупинитися в порівнюванні себе не в той бік.

Жіноча мізогінія в нашому суспільстві просто зашкалює і це передається від матері до доньки та накладається тиском з боку суспільства. У Франції чуже тіло, яким би воно не було — має право на існування. Жінки з зайвою вагою, у віці 80+, з целюлітом, варикозом, з волоссям на ногах — спокійно собі ходять у міні шортах влітку і не прикривають все тіло в спеку довгим одягом, щоб приховати свої не найвигідніші місця. Я взагалі не певна, що вони можуть думати, що у них на тілі є якісь місця, які краще не показувати. Це називається прийняття себе. Тут жіночі груди будь-якої форми — норма. А не"носи ліф або забудь про глибокий виріз, бо у тебе обвисли груди після годування дитини." Камон. І це нам говорять не чоловіки.

Французи пізнали дзен у моменті тут і зараз. Вони кайфують щодня і зовсім не збираються перепрацьовувати. Тут нема такого. Всі трохи похерили свою роботу і працюють тут в лайт режимі. Мене вразило що відповідати в стилі "я не в курсі, потрібно спитати когось" тут взагалі не соромно. У нас це б означало лише одне — ти не компетентний, не професійний, взагалі що ти тут робиш?! А у них — ок. Просто знову потрібно почекати.

Хоч Франція країна модних домів, тут наче про це не всі знають, хоча ти від'їхав лише на 400 км від Парижа. У сусідньому селі я побачила лише в однієї мами сумочку Michael Kors і у неї ж під сарафаном виглядали лямки від ліфа Tommy Hilfiger. І як ви розумієте, це американські бренди. Просто повірте я аналізувала всіх, людина яка не знає мови й мала годину часу, щоб сидіти на лавці та уважно розглядати всіх батьків, дідів і бабусь усіх учнів у школі доньки на випускному з 1-го класу. Замість очікуваного французького стилю я побачила дуже бідно вдягнених дітей, не всіх, але були діти у дірявих на колінах штанях і дуже латаних кросівках. У дітей взуття загалом марки Kappa. Тут не паряться. У нас для матусі купити дитині сукенку на сайті Reserved за 800 грн це не дорого, а собі шорти чи блузу за 900 це вже дорого. У французів геть інакше, вони не економлять навіть на своїх домашніх улюбленцях, але митися в душі довше 10 хв не дозволять нікому. Чоловіки носять свої речі поки сорочки, наприклад, не протруться в області шиї, ворота. А до того, нащо купувати нове?

Повертаючись до мого бекграунду.

В 90-ті я ходила у футболках Lacoste придбаних жменею моєю мамою на секонді. Через особливості дитячої фігури я продовжувала носити їх навіть коли вони були мені закороткі — як кроп топ, бо чудово проходила у плечах.

У 2000-х Бабуся з Ізраїлю присилала посилки де купила, мабуть, весь розмірний ряд штанів моделі кльош, коричневого і синього кольорів які імітували шкіру пітона. Я була модна багато років, поки не виросла з "модної" лінійки.

В той час коли мої батьки ще не познайомитись, в кінці 80-х - кожен був радий будь-якій парі джинс які діставала його мама, і дивом у 99% випадків — вони підходили.

Моя майбутня мама нашивала на светр перлинки у шаховому порядку і зі змійок викладала на кофті троянди, шила спідниці сонце-кльош своїм одногрупницям і їздила на Троєщинський ринок за чобітками пляшкового кольору (насправді колір зеленки) і пришивала шкуру лисиці собі на плечі кофти. (Потім по цій кофтині ми виявили що мій майбутній чоловік у віці 5 років був закоханий у мою маму, яка працювала в його дитячому садку (на який у січні впав гвинтокрил!) ще до мого народження.) До речі всі ці дивовижні кофти та спідниці й були успішно придбані її друзями тому цього багатства не лишилось вдома. Але викройки та журнали Burda лежать і досі!

Тому я виявилась зовсім не такою сміливою фешеоністкою, як моя матуся, я більш схожа на мою аристократично-консервативну бабусю по татовій лінії. Мені подавай приталені сукні та намисто з перлів.

Тут ми плавно підійшли до того що ж я замовила після роботи зі стилістом-іміджмейкером Ольгою Шевцовою. Ми зібрали капсулу на море з того що є, але були рекомендації замінити деякі позиції та докупити того чого не вистачає.

Я, наприклад, жила без 2-го слою, тобто у мене не було легкої куртки, косухи, джинсовки чи чогось подібного, що можна вдягти у демі сезон. Або ще виявилося, що я взагалі живу без будь-яких ременів. Чи що зовсім відсутні сорочки, хусточки.

Вдома у мене є все і навіть більше. А тут немає того, що потрібно щоб мати велику варіативність і зробити гардероб функціональним. Тож зробила собі до дня народження такий подарунок, оновлений гардероб.

Ділюся з вами тим що замовила після роботи зі стилістом.