Всі бажання до купи

Пройшов рік від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну.

Мої думки та відчуття на цю тему.

Де б ви не знаходились, я дуже сподіваюсь, що ви у безпеці.

Я у безпечному місці за кордоном і наприкінці цього місяця будуть мої персональні роковини відтоді, як я перетнула польський кордон і ще не поверталася на Батьківщину.

Мені довелося змінити 3 країни та навіть жити у таборі для біженців з 4-х місячним малюком на руках, щоб врешті знайти спокійне та підходяще місце для моєї родини.

Та я застрягла у стані "відкладеного життя", хоч так намагалася жити тут і зараз.

Це психологічний феномен, який людина відчуває тоді, коли її життя наче зупиняється або "встає на паузу". В такому разі вона наче чекає на певний момент: повернення додому, закінчення війни чи інших переломних ситуацій, які "повернуть справжнє життя".

Цілий рік пішов на усвідомлення.

Рік який нікому з нас ніхто ніколи не поверне. Як то кажуть, спасибі, що живий.

Десь за пару днів до річниці я, як і багато хто з нас краяла собі душу передивляючись фото та відео напередодні війни. Наридалася пригадуючи минуле життя і які ми були тоді щасливі... і 24.02.2023 коли всі почали постити свої історії, абсолютно беззаперечно усвідомила, що вже рік як я відкладаю життя на той час коли закінчиться війна і ми повернемось додому.

Я тут купую все необхідне дітям, а сама можу прожити у 2 спортивних костюмах і парі футболок. Звісно мій гардероб трохи більший, але весь одяг я намагалась не купувати, а брала те, що давали, бо весь час думала, що ми от-от повернемось додому. Ну бо війна ж не буде тривати довго. Ага.

Ось і рік минув. Лютий місяць довжиною в рік і такий самий лютий до нас усіх, як і його назва. З 24.02.2023 я дала собі обіцянку створити собі більш-менш схожі умови життя – на ті до яких я звикла.

Вже рік я живу без піжами, а взагалі я обожнюю піжами Victoria's Secret та однотонні шовкові чи атласні піжами, для зими – бавовняні у класичні принти. Вдома на мене чекає ціла стопка піжам на вибір.

Для мене це важливо, це про красу вдома, про почуття комфорту та затишку, про любов до себе і до ближніх, які бачать мене вдома. Тут сплю в чому прийдеться і про красу не думаю. Шкодую про це і нарешті замовляю піжаму.

Тут нам видали чашки, за що я дуже вдячна, та вони не як вдома. І до річниці, якось я не звертала на це уваги. А вдома у мене фетиш посуду, вдома я п'ю чай з чайної пари із кістяної порцеляни, тут же – з промо кружки з назвою лікарського засобу для тварин, бо мешкаємо у ветеринара.

Вдома — куди б не глянуло моє око, мені було б гарно, тут же ремонт робили 25 років тому. Тут все як не вдома, це і зрозуміло, але тут безпечно.

Знаєте дуже часто люди не хочуть вкладати гроші в орендоване житло, бо це не їх власність, мені завжди здавалося це відверто дивним рішенням, бо я естет і мені вкрай важливо, як виглядає простір в якому я мешкаю. Але не тут. Я так вважала. Майже рік.

Потім почала помічати це. А тепер остаточно зрозуміла, що рік мовчки страждаю саме через відсутність такої потрібної та стабільної краси вдома, яка впливає на мій настрій, стан та навіть рівень енергії.

Жити тут незвично і вже звично одночасно. Я живу у територіальному серці Франції, звучить, як казка, але не коли ти у вимушеній еміграції через війну у твоїй країні.

Тут ми у депресивному районі, в глибинці, в Богом забутому селі на 15 будинків.

Якщо ви хочете загубитись у цьому світі — ласкаво просимо. Для цього ідеальне місце.

З одного боку тиша та спокій, які так важко знайти зараз в Україні — це те що треба, відсутність людей і мала кількість авто так само створюють бажану ізольованість від соціуму, багато корів і овець (значно більше ніж людей тут) і чудової природи, яка так нагадує рідний край. І клімат тут ніжніший ніж в Україні, за зиму, на пальцях рук можна перерахувати скільки днів сніжило.

Та в будинках холодно, бо вони звикли так жити, в них майже відсутнє утеплення і через це в кімнатах нормальною вважається температура +14, +16 градусів. Спочатку я була в шоці, потім вмикала всі батареї, потім придбала електропростирадло і життя налагодилось, тепер я просто дуже тепло вдягаю дітей і ношу термобілизну та навіть виявляється, що до цього також звикаєш. Тепер +16 для мене OK.

Є скандинавське прислів'я, яке звучить приблизно так: "Не буває холодно, буває недостатня кількість одягнених светрів". Тепер я це знаю напевно.

Скоро вже рік як ми мешкаємо в Круасанії, та Парижу за цей час я ще не бачила, хоч Paris is always a good idea, та все ж no place like home. 🇺🇦♥️

Весна прийшла і ми прокинулись разом з нею.

Нехай ця весна принесе нам таку бажану Перемогу!